Iнфорmація про Україну - Політична думка

Думка Віктора Пінчука про те, що "Україна повинна піти на болісні компроміси за ради миру з Росією", яку він висловив 29 грудня 2016 року, утверджує той факт, що сьогодні Україна веде переговори з позиції слабкості. Таке трапляється з країнами, які втрачають території унаслідок збройних конфліктів. Україна вже втратила Крим та частини Донбасу. За допомогою Мінських угод слабкій стороні нав’язується мирне врегулювання конфлікту на Донбасі на невигідних умовах.
Під час розчленування України у 2014 році, вона не мала жодних військових договорів з країною чи блоком, які б могли гарантувати їй безпеку. Як результат, жодна країна не робила військових втручань у конфлікт на боці України для його вирішення. На сьогодні загроза подальшого розділу України і надалі існує. Російські війська зосереджені у великій кількості на кордоні України. Оскільки жодна країна й досі не має наміру допомагати Україні зброєю у військовому конфлікті, єдиним способом, яким Україна може запобігти подальшому порушенню її територіальної цілісності буде набуття позиції сили. Сьогодні це може статися лише у тому випадку, якщо Україна стане ядерною державою. Володіння ядерною зброєю стримування забезпечить Україні необхідний час для відбудови її зруйнованої війною економіки та унеможливить подальші російські вторгнення.
Усі народи мають право на самооборону. А єдиний можливий спосіб оборони для України проти набагато могутнішого противника – ядерна зброя стримування.

Віктор Ющенко, екс-президент України, просить більшої підтримки з боку ЄС, як засіб протидії можливому вступу України до Російського Митного союзу ("Європа повинна допомогти Україні врятуватися від Росії", 24 листопада); це було наслідком періоду після призупинення переговорів щодо Угоди про співпрацю з боку українського уряду. Проте ніде у своїй статті Ющенко не розповідає про те, що українці можуть робити далі. Він не закликає до опозиції, щоб спровокувати зміни завдяки протесту, як це було зі сфальсифікованими президентськими виборами у 2004 році. Тимчасове призупинення надає можливість для змін до того, як відбудуться президентські вибори у 2015 році. Але Ющенко не сприяє цьому.
Ющенко як президент розчарував Захід. Він не зміг здійснити кардинальні зміни в політичній, економічній і судовій сферах України, яким могла сприяти Помаранчева революція. Замість цього він інтерпретував революцію як засіб отримання Україною права на підтримку ЄС. Ця політика, як і та, яку він пропонує сьогодні, не привела до значних змін в Україні. Про це свідчать дії теперішнього українського уряду.

Стосовно статті "Україна не матиме цього будь-яким шляхом" (Огляди, 29 березня), написаної Джоном Хербстом: Страх виражений у неприйнятті угоди про співпрацю між Європейським Союзом та Україною такий, що може підштовхнути Президента Віктора Януковича приєднатися до митного союзу з Росією. Проте, така дія може стати каталізатором реформування в Україні.
Як було зауважено у статті Хербста, тільки меншість бажає приєднатися до митного союзу з Росією. Більшість буде налаштована проти, та, ймовірно, візьме участь у національному протесті, який сприятиме достроковим президентськім виборам. Ця зміна може привести до підписання угоди про співпрацю з Європейським Союзом.
Питання, сприяюче подібним діям, є негайне визволення Юлії Тимошенко - необхідна умова підписання Угоди про співпрацю між ЄС та Україною на Саміті Східного Партнерства у м. Вільнюс у листопаді. Янукович може не прийняти цього. Після подій листопада, з нульовими перспективами дійти згоди з Європою, Янукович буде ізольований з заходу. Європейський Союз після цього очікуватиме внутрішніх змін в Україні, які сприятимуть позитивним змінам у майбутньому.

З обранням Віктора Януковича розпочалися суперечки щодо того, у якому напрямку новий український президент поведе свою країну. Зокрема, початок цьому заклав сам пан Янукович у власній статті від 17 лютого "Україна стане мостом між Сходом і Заходом". При цьому необхідно поставити зустрічне питання. У якому напрямку змусить повернути пана Януковича Україна?
Шукати відповідь потрібно у проблемному питанні приєднання України до Митного союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Під час передвиборчої кампанії пан Янукович чітко висловив зацікавленість у вступі у такий союз, та чи може Україна сьогодні насправді це зробити? Україна вструпила до Світової Організації Торгівлі. А всі існуючі члени Митного союзу – ні. При обговоренні питань в рамках союзу дійсні члени можуть залучати будь-які механізми, у тому числі, протекціонізм. Україна змушена дотримуватися правил СОТ, виключаючи, таким чином, можливість використання тих самих принципів, які могли б використовувати Росія, Білорусь і Казахстан. Тоді Україна опинилася б у невигідному положенні.
Політичні реалії України також вплинуть і на те, як пан Янукович управлятиме у Києві. Україна сьогодні – це демократична держава у чистому вигляді. У політичному аспекті вона відійшла від країн, де досі у керма стоїть одна людина. Пан Янукович не зможе використовувати ту ж саму тактику, як і такі країни. Йому потрібно співпрацювати з відкритими та вільними медіа, яких він не зможе примусити мовчати. Україна стає суспільством, що надто відрізняється від інших країн колишнього Радянського Союзу. Пану Януковичу доведеться керувати саме за цими новими правилами.
Пан Янукович стверджує, що Україна стане мостом між Сходом та Заходом. Щоб міцним був міст, міцним мусять бути і його пілони. Сьогодні Україна у якості мосту буде з’єднана на Заході з надійним пілоном відносно індивідуальних свобод та демократичного управління, адже це ті самі засади, на яких побудована Україна. На Сході держава буде з’єднана з опорою, що у даних аспектах залишається слабкою. Міст зі слабкою опорою може стати причиною повного краху перспектив пана Януковича.

Пане, Гідеон Рахман натякає, що вибори президента, що відбулися минулої неділі (стаття "Помаранчі та лимони на Україні" від 8 лютого) затримують процес вступу України до ширшої Європейської спільноти. Не дивлячись на те, що безсумнівна перемога Віктора Януковича стане причиною широкого висвітлення у пресі віддалення України від Європи та зближення з Росією, реультат може мати протилежний ефект. Його перемога може стати сигналом до розгляду питання членства України в ЄС.
У Європі виникнуть підстави для стурбованості та відчуватиметься певний страх щодо можливих наслідків перемоги Януковича. Після Помаранчевої революції Євросоюз навмисно затягував вирішення питання щодо членства України. Він зазначав, що Україна ще не була готова до цього, або що ЄС не був готовий до прийняття України. Але ніщо не спонукає краще до дій, аніж страх. Перемога Януковича може прискорити розуміння Євросоюзом потреби нарешті діяти у напрямку вирішення питання про членство України, та не розмірковувати про альтернативиі варіанти.

Було б вельми цікавим припущення, якими б були Сполучені Штати, якби ваша 9-ти груднева редакційна стаття "компроміс із бандитами" з'явилася б, скажімо, в 1860 році як відповідь на підписання Авраамом Лінкольном політичного компромісу з Півднем. Сполучені Штати не були б сполученими, якби Лінкольн шукав примирення з тими, хто навпаки, переслідує мету зруйнувати цей мир.
Коли один іде на компроміс з "бандитами", тим самим він дозволяє їм продовжувати бути тими, ким вони є. На Україні протягом 13 років їхні дії серйозно послабили незалежність. Як тепер Україна буде сильнішою, після того як влада була передана парламенту, де вони досі мають серйозний вплив?

Заклик президента Кучми на зміну правління від президентського до парламентського ("Великий розворт Кучми", від 29 серпня) може бути визанням того, що Віктор Юшенко може стати президентом вже за два роки. Якщо це трапиться, то привілеї існуючої сильної президентської влади більше не будуть доступними теперішній "партії влади". Ще гірше, ця влада тепер зможе бути використана проти них для зведення старих рахунків. Сильна президентська влада лише тоді цінна, коли нею вміло керувати.
На політичній площині України, єдиним місцем, де існуюча "партія влади" могла б мати вплив після наступних президентських виборів - є Верхована Рада. Правила на останніх парламентських виборах дозволила їй набрати значної ваги, незважаючи на те, що вона виборола лише далеке третє місце в голосах виборців.
Ймовірно зараз це в інтересах президента та його прихильників розвернути владу в таке політичне русло, де вони й надалі матимуть змогу застоувати свою позицію для задоволення власних потреб.
Для України перехід від президентсьокї до парламентської демократії не обов'язково все вирішить. Хворобливі проблеми, що пронизали Україну, не є наслідком існування неправильного типу політичної системи, а наслідком її застосування (чи зловживання).
Сильна президентська система може бути насправді дуже вигідною для України на сучасному етапі. Україна зараз шукає шляхів вступу до Європейського Союзу та до НАТО. Досягнення таких цілей вимагає здійснення швидких реформ. Й таким чином Україна зможе наздогнати своїх східноєвропейських братів. Сильна централізована влада змогла б реалізувати необхідні зміни.
Все, чого потребує Україна сьогодні, більше, аніж політичної реформи - це політиків, що мають намір застосувати свою владу для розбудови нації, яка дозволить отримати вигоду від незалежності всім українцям, а не лише владі.

У статті від редактора "Привітання папи" (від 14 червня), виникла точка зору про незрозумілість того, чому папський візит до України викликав такий переляк серед деяких православних. Одну причину можна знайти, коли розглядати папський візит під політичною та релігійною призмою.
Російська православна церква тісно пов'язана з російськими політичними прагненнями. Ще перед комунізмом, за часів існування Російської імперії, церква потужно рекламувала розмах та силу імперії. Однією з головних цілей імперії було підкорення України. Не дивно, що російська православна церква досі має біля половини своїх парафіян в Україні. З поваленням комунізму, російська ностальгія за старим імперським впливом і досі залишається. Однак, якщо Росія втратить силу над церквою в Україні, то один із ключів, який утримує вплив старої імперії втратиться.
Хоча сьогодні Російська імперія більше не існує формально, Західна Європа досі сприймає сферу російського впливу на регіони колишнього радянського Союзу. Це є наслідком тривалого існування лінії, яка поділяє Європу. Ця лінія не одноразово вимальовувалася між західним католицизмом та східним православ'ям. Цей релігійний поділ імітує політичний поділ. Тільки тоді, коли ця лінія зникне, можна буде говорити про об'єднану Європу.
Візит папи допоможе знищити цю лінію розколу. Коли він пройдеться по київській землі, тим самим він покаже світові, що старі столітні правила Росії в цьому європейському регіоні більше не існують. Він розкаже як західній Європі так і Росії про те, що поділ більше не може залишатися, відколи існує незалежна Україна.
Папський візит стане історичним у намаганні досягти мету об'єднання Європи.

Пане, зростаючий рівень військового співробітництва України з Росією ("Києво-московський пакт може погрожувати зв'язкам НАТО", від 22 січня) відображає оцінку в Україні того, що нова адміністрація США не виявляє зацікавленості в Україні, як це робить Росія.
Стосунки України з НАТО залежать від підтримки США. Її здатність у минулому йти набагато далі в співробітництві з НАТО, чим Росія була результатом цієї підтримки. Пошук тісних зв'язків із НАТО завжди виводив із рівноваги Кремль. Однак, Москва не зможе повністю показати свою зневагу Україні, оскільки така дія викликала б критику з Вашингтону.
Зміст того, що Україна тепер буде рухатися більш самостійніше у своїх стосунках із Росією, веде до розвитку більш прагматичної політики стосовно свого східного сусіда. Дії, які могли б викликати гнів Росії будуть уникатися. Україна вже скоригувала свою міжнародну політику заміщенням Бориса Тарасюка - міністра закордонних справ, який мав прозахідні погляди.
Ще не відомо чи ці коригування виправдані в політиці. Але історія вказує на те, що певний рівень перетворень був би доречний. Багато членів із зовнішньої політики Джорджа Буша були на службі протягом попереднього президентства Буша.
Україна не зможе забути відсутність підтримки президента Буша в 1991, коли він казав Україні не шукати незалежності. Спосіб, у який розвиваються відносини між новою адміністрацією та Україною визначать, чи теперішні коригування є виправдані, чи будуть повністю змінені.

Розпад колишнього Радянського Союзу дав Україні стан державності без їі індентичності. Багато хто старався визначити їі шляхом сприяння створенню певної політики зовнішньої орієнтації. Внаслідок цього було проведено багато дискусій, що стосуються справ українських зовнішніх політичних центрів, до яких український політичний табір повинен належати. Дехто радив приєднатися до Західного табору, вважаючи, що це найкращий засіб для гарантії незалежності. Інші закликають до возз'єднання з Росією, бачучи в цьому єдиний спосіб для подолання існуючих труднощів. Ше дотепер інші шукають місце у всіх таборах.
Офіційна зовнішня політика України з політичної точки зору полягає в тому, щоб стати частиною Європи і в той саме час зберегти економічні зв'язки з Росією. Хоча ця політика наголошує на про західний вибір, у реальності це ставить Україну в третю категорію, оскільки неможливо відокремити економіку від політики. Отож Україна продовжує свою зовнішню політику в різних напрямках, маючи намір стати членом Європейської Спілки і в той же час зберігаючи їі приналежність до Союзу Незалежних Держав (СНД).
Сім років після їі введення в дію ця політика показала певний результат. Україна не може всупити в будь-який політичний табір.
Будучи незалежною державою, Україна не може повернутися до Росії. Крім того поворот до Росії є недоцільним, оскільки майбутнє Росії є непевне. Якщо Росія відновить свої антидемократичні корені, там не буде місця для незалежної України.
Росія і України вийшли з єдиного яйця Радянського Союзу. Внаслідок цього вони успадкували багато подібних проблем і труднощів. У теперішньому світі після Холодної війни самостійність України залежить від того, як вона вивчить виробляти не лише танки і ракети, але й також якісні товари і продукти. Такі знання і менталітет не існують в Росії. Союз з Росією має свої ограничення.
Як некапіталістична держава з елементарними демократичними рисами Україна не була прийнята Заходом Копи ії представники відвідують Захід, вони отримують лише маленьку допомогу з надією, що вони підуть геть. Україну сприйматимуть серйозно, коли там буде проведено реформи рівні, тих, які були проведені в Центрально-Європейських державах, котрі зараз знаходяться напередодні вступу в Європейський Союз.
В той час коли процес збільшення Європейської спілки набирає швидкості, Україна продовжує розплачуватися за недостатність дійсного прогресу. Будучи в неспромозі отримати гарантії отримання членства в Європейській спілці, "її попітичні діячі тепер попереджають про можливість утворення нової Залізної Завіси, яка може спуститися на Європу.
Якщо дійде до цього, то це не буде, тому, що Європейська Спілка цього бажає. Перша хвиля східного розширення Європейської спілки дійде до української границі. Це буде природнім явищем для Європейської Спілки шукати ближчого союзу з їі сусідом. В кінці кінців це закінчиться членством і це явище стане природнім результатом. Україна несе повну відповідальність за те, щоб скористатися цією нагодою, яка з'яавиться незадовго. Якщо нова завіса появиться, Україна буде відповідальна за її появу.
Хоча Україна прагне досягнути своєї мети і стати членом Європейської Спілки, членство в Європейській Спілцi не затвердить її незалежність. Незалежність не може обійтися без проведення необхідної роботи в області побудови державності. Цей урок не був засвоєним і вивченим, коли величезна більшість населення України в 1991 році проголосувала за їі незалежність. Люди думали, що саме голосування звільнить їі від проблем минулого. Голосування однак забезпечило засоби для їх вирішення, а не їх кінець.
Одна із старих проблем, які не ліквідувалися, - це розподіл між Сходом і Заходом З самого початку проголошення незалежності виявилося, що половина України чекала на її спасіння з Заходу в той саме час, коли її друга половина надіялася, що Росія зробить це саме. Питання незалежної України буде залишатися невирішеним до тих пір, поки існуватиме ця різниця розподілу.
Одинока національна індентичність основана на певній зовнішній політиці не може бути створена всередині існуючих розподілів, які ще дотепер існують в Україні. Тому ця індентичність повннна розвиватися в її середині. Ця індентичність повинна бути основана на засадах, які будуть прийняті всіми Українцями.
Українці повинні взаємодіяти всередині демократичних установ та організацій, використовуючи вільну пресу і закон. Їм потрібно оволодіти економічним багатством. Якщо ці засади стануть основами української і ндентичності, тоді старі засади і основи зникнуть. Незалежно від місця проживання чи регіону люди матимуть основу для того, щоб жити в незалежній Україні.
Потреба розвитку індентичності з середини може бути затверджена прикладом майбутнього розширення НАТО. Сьогодні НАТО сприймається як великий спаситель, або як велика загроза, залежно від того де ви живете в Україні. Коли українці побачать користь від проживання в їхній власній державі, питання розширення НАТО буде розглядатися конструктивно. Незалежно від того де знаходиться громадяни України, все-таки згодом вони зможуть дати відповідь на те саме запитання: чи чпенство в НАТО зможе найкраще врятувати і зберегти те, що Україна зараз має?
Маючи міцну національну Індентичність, Україна обніме і буде обнята тими, які розділяють з нею ії погляди і засади. Це вкпючатиие і Західну Європу. Це також може включити і Росію. Рівень узгодження з Росією зможе це визначити.

У статті під назвою "Заниряння в затрутий басейн", яка була опублікована 22 червня, автор підкреслив, що Гітлер призначив Еріка Коха керувати українцями, як "рабами" вбиваючи і підкорюючи їх. Під час нацистської окупації Україна пережила втрату їі населення, яка налічує більш як сім мільйонів людей. Більш ніж два мільйони було перетворено на рабів і послано на роботи в Німеччину. Ерік Кох ніколи не був заслужено покараний за свої злочини проти мільйонів людей. Він дожив до 90 річного віку (1896 р. - 1986 р.)
Ця стаття також підкреслила, що в 1934 році сталінська політика голодомору привела до смерті та вивезення не менш 15 мільйонів українців. Організатори цього геноциду також не були покарані.
Шоб зрозуміти число померлих і знищення, яке відбулося на Україні без відповідного заслуженого покарання за скоєні злочини, можна порівняти теперішнє населення Канади повниістю знищене в наступній декаді, в той час коли весь світ мовчатиме і не звертатиме уваги на ці злочини.

Ваша стаття "Росія і Україна", яка буna опублікована 4 червня вказує, що побудова структури нормальних відносин паном Єльцином і паном Кучмою може привести тільки до позитивного результату. На жаль справа підписання Росією довгострокової оренди воєнних баз Севастополя не дозволить цього. Севастополь це лaкмycoвe випробування Росією незалежності України. Сьогодні Росія не може витримати це випробування. Двадцятирічний орендний договір про Чорноморський Фпот забезпечує те, що наступне покоління не зможе витринати його також. Майбутні російські лідери не бажатимуть бачити державність України як природнє явище тому, що це буде означати для них втрату Севастополя.
Довгострокова оренда Севастополя гарантуватиме те, що Росія буде мати заохочення руйнувати незалежність України. Теперішня слaбість України вказує на те, що Росія зробипа неможливим для України втілити в життя свій невтральний статус і вимагати від Росії виводу її військ із Криму. Якщо Україна стане незалежною і міцнішою, тоді вона зможе це вимагати. Маючи свою присутність y Севастополі Росія має можливість доказати слaбкість України. А така політика не може привести до нормальних державник відносин.

Ваша стаття під назвою "Українське Достоїнство" опублікована 18 листопада розповідає про те що український Парламент зробив світ безпечнішим. Але чи укаїнський парламент відстоює інтереси незалежної України?
Україна не може існувати як незалежна держава без створення сильної економіки. Попьща зрозуміла це дуже добре. Тому вона сильно намагається стати членом НАТО і об'єднатися із Західною Європою.
Україна намагається провести радикaльну реформу без пропозиції стати членом НАТО. Можливіcть дня України стати членом Європейського Союзу можна розраховувати в декадах.
Незалежна Україна існує сьогодні в вакумі. У зв'язку з її розміром і розташуванням це дуже небезпечно дня неї. Історія України доказує це.

Поразка Леоніда Кравчука під час виборів показує те, що американська адміністрація, яка хотіла його перевибору, ще надалі продовжує вести неправильну політику щодо України. Пан Кравчук не заслужив його перевибору із-за його неспроможності поправити економічну ситуацію в Україні. Американська адміністрація підтримувала його тому, що він прагнув перетворити територію України в безядерну зону.
Полоса втрат зі сторони американської адміністрації щодо України розпочалася в 1991 році. Ше кілька місяців перед тим, як Україна мала проголосити свою незалежність, американсьвий президент прибув в Київ і заохочував українців залишатися в складі Радянського Союзу. Ця погана порада продовжувала виконуватися напротязі двох років шляхом втілення в дію вузькосторонньої і небезпечної політики надання допомоги тільки для Росії.
Недавно адміністрація почала використовувати відповідні слова коли справа іде про опис вахливості сильної незалежної України. Але слід використовувати відповідні і правильні слова згідно з накреспєною правильною політикою. Після введення в дію допомоги 7 розвинутими країнами світу дасть можливість побачити чи лінія втрат продовження непопуляарної політики закінчилася.
А тепер про поразку пана Кравчука. Спадщину, яку нам залишив п. Кравчук після його перебування президентом можна порівняти до гри в шахиати
Коли пан Кравчук став президентом в 1991 році, почалася нова гра в шахиати, коли Україна була одним із регіонів колишнього Радянського Союзу і мала можливість стати стратегічною частиною новосформованої гри. Сьогодні вона зменшена до розміру застави.

У своїй статті під назвою "Закриваючи Атомний Гриб ", яка була опублікована в квітні 1994 року, Тед Гален Карпентер описує розповсюджене почуття "занепокоєння" громадськості на Україні у зв'язку із тим, що Україна вирішила надалі залишитися країною, яка має атомну зброю. Переважна більшість Заходу вважає, що знищення атомної зброї на Україні і перетворення їі в без'ядерну зону є найкращим виходом для забезпечення безпеки України. Тому виникає питання: "Чому тоді більшість українців наполягає на тому, щоб Україна, залишпася країною, яка має атомну зброю?"
Коли Україна проголосила свою незалежність в 1918 році, Москва захопила їі. Сьогодні підвищуються занепокоєння про те, щоб не повторилося минуле. Стаття під назвою "Недорозвинуте Партнерство", написана Збіrнєвим Бржезінським та "Російська Реформа Померла", автором якої являється Юрій Н. Афанасьєв, вказують на те, що російська державна політика "центрального планування" та "військового впливу" у їі зовнішній політиці знову повернулася.
Цей ретраншемент є історичною рисою характеру Радянського Союзу, який постійно і поступово чергувався між лібералізацією та міцною авторитарною владою. В 1920-х роках, коли був заснований Радянський Союз, було введено ліберальні програми такі, як "Нова Економічна Політика", з метою збільшення виробництва в сільському господарстві та індустрії. В Радянській Україні поширювалися українська мова і культура після того, як вони переслідувалися царизмом. Коли Йосиф Сталін взяв владу в свої руки, всі ці події аатихпи Шляхом створення штучного голоду, який спричинив смерть більш як семи мільйонів людей на Україні в 1932 - 33 роках. Кремль старався зліквідувати українську націю. Смерть Сталіна привела Микиту Хрущова до влади і також його намагання провести реформу шляхом введення внутрішньої лібералізації, яка знову була замінена залізною рукою. Усунення Хрущова принесло повернення повного авторитаризму Леонідом Брежнєвим. У 1982 р оці, 18 років тупого і в'ялого брежнєвського керівництва спонукало можлиливість перебудови і гласності Михайла Горбачова.
Сьогодні незалежна Україна дивиться на Москву з зовні і бачить, що їі політичний маятник коливається знову. Це звичайно створює природню нервову реакцію і почуття, які виражаються в їі намаганнях, залишитися, країною, яка має атомну зброю.

У вашій статті, опублікованій 6 листопада, де говориться про Ярослава Мудрого, ви вказуєте на те, що він сформував перший союз із Російськими посвареними принцами дев'ятсот років тому назад і впровадив перший письмовий закон. Ця стаття подає неправдиву інформацію. Князь керував Київською Руссю, а не Росією. Ця різниця вважається дуже важливим фактором в теперішньому часі, тому, що розпад Радянського Союзу надав можливість українській нації стати самостійною державою. Цей найбільший державний скарб знаходиться в Соборі Святої Софії, який був побудований князем Ярославом в 1037.

У статті під назвою "Найкращий виграш Заходу", яка була опублікована 29 вересня, ви вказуєте, що підтримка Єльцина зі сторони Заходу існує із-за того, що він ліквідував парламент так, як цей орган самоврядування та конституція попапися в спадщину від колишнього Радянського Союзу.
Коли зліквідований парламент був замінений демократично вибраним органом самоврядування і було введено нову конституцію. Росія може запевнити в себе вдома, що вона позбулася старої радянської системи. Така декларація натякає на подібне відкинення із зовні. Росія не може говорити про те, що вона має особливий вплив на нові незапежні держави колишнього Радянського Союзу. Захід лише повинен підтримувати погодження та послідовність між домашньою та зовнішною політикою Росії.

Українська історія, яка показує домінацію України іноземцями означає, що їі можливість обороняти себе як ("Держава з проблемами, яка має атомну зброю" згідно із статтею, опублікованою 19 квітня) грунтується на їі можливості зберегти і забезпечити їі суверенний статус.
Ваша стаття, де ви описуєте українських козаків, вказує на те, що Богдан Хмельницький - це визволитель, спадщина якого вкпючає піддання України в російське підпорядкування дає важливий урок в цьому кінці. Ніхто із іноземних сил не може гарантувати незалежності, яку здобула Україна. Президент Кравчук заслуговує признання за відокремлення української армії від Радянського Союзу.
Але великий розмір української армії автоматично не гарантує незалежності України. Неможливо визначити точно скільки колишніх радянських солдатів, які прийняли присягу бути вірними Україні, зробили це із-за необхідності, радше ніж із-за почуття патріотизму. Ця непевність разом із бажанням України отримати міжнародні гарантії безпеки взаміну за відмову від їі атомного арсеналу, залишає їі незахищеною від повторення їі колишньої історії.
Президент Кравчук може стати другим Богданом Хмельн:ицьк:им. Він завершив незалежність України, запевняючи їі існування, шляхом надії і розрахунку на політику безпеки від іноземних запевнень, повторюючи одну із козацьких довговічних спадкових помилок.