Розпад колишнього Радянського Союзу дав Україні стан державності без їі індентичності. Багато хто старався визначити їі шляхом сприяння створенню певної політики зовнішньої орієнтації. Внаслідок цього було проведено багато дискусій, що стосуються справ українських зовнішніх політичних центрів, до яких український політичний табір повинен належати. Дехто радив приєднатися до Західного табору, вважаючи, що це найкращий засіб для гарантії незалежності. Інші закликають до возз'єднання з Росією, бачучи в цьому єдиний спосіб для подолання існуючих труднощів. Ше дотепер інші шукають місце у всіх таборах.
Офіційна зовнішня політика України з політичної точки зору полягає в тому, щоб стати частиною Європи і в той саме час зберегти економічні зв'язки з Росією. Хоча ця політика наголошує на про західний вибір, у реальності це ставить Україну в третю категорію, оскільки неможливо відокремити економіку від політики. Отож Україна продовжує свою зовнішню політику в різних напрямках, маючи намір стати членом Європейської Спілки і в той же час зберігаючи їі приналежність до Союзу Незалежних Держав (СНД).
Сім років після їі введення в дію ця політика показала певний результат. Україна не може всупити в будь-який політичний табір.
Будучи незалежною державою, Україна не може повернутися до Росії. Крім того поворот до Росії є недоцільним, оскільки майбутнє Росії є непевне. Якщо Росія відновить свої антидемократичні корені, там не буде місця для незалежної України.
Росія і України вийшли з єдиного яйця Радянського Союзу. Внаслідок цього вони успадкували багато подібних проблем і труднощів. У теперішньому світі після Холодної війни самостійність України залежить від того, як вона вивчить виробляти не лише танки і ракети, але й також якісні товари і продукти. Такі знання і менталітет не існують в Росії. Союз з Росією має свої ограничення.
Як некапіталістична держава з елементарними демократичними рисами Україна не була прийнята Заходом Копи ії представники відвідують Захід, вони отримують лише маленьку допомогу з надією, що вони підуть геть. Україну сприйматимуть серйозно, коли там буде проведено реформи рівні, тих, які були проведені в Центрально-Європейських державах, котрі зараз знаходяться напередодні вступу в Європейський Союз.
В той час коли процес збільшення Європейської спілки набирає швидкості, Україна продовжує розплачуватися за недостатність дійсного прогресу. Будучи в неспромозі отримати гарантії отримання членства в Європейській спілці, "її попітичні діячі тепер попереджають про можливість утворення нової Залізної Завіси, яка може спуститися на Європу.
Якщо дійде до цього, то це не буде, тому, що Європейська Спілка цього бажає. Перша хвиля східного розширення Європейської спілки дійде до української границі. Це буде природнім явищем для Європейської Спілки шукати ближчого союзу з їі сусідом. В кінці кінців це закінчиться членством і це явище стане природнім результатом. Україна несе повну відповідальність за те, щоб скористатися цією нагодою, яка з'яавиться незадовго. Якщо нова завіса появиться, Україна буде відповідальна за її появу.
Хоча Україна прагне досягнути своєї мети і стати членом Європейської Спілки, членство в Європейській Спілцi не затвердить її незалежність. Незалежність не може обійтися без проведення необхідної роботи в області побудови державності. Цей урок не був засвоєним і вивченим, коли величезна більшість населення України в 1991 році проголосувала за їі незалежність. Люди думали, що саме голосування звільнить їі від проблем минулого. Голосування однак забезпечило засоби для їх вирішення, а не їх кінець.
Одна із старих проблем, які не ліквідувалися, - це розподіл між Сходом і Заходом З самого початку проголошення незалежності виявилося, що половина України чекала на її спасіння з Заходу в той саме час, коли її друга половина надіялася, що Росія зробить це саме. Питання незалежної України буде залишатися невирішеним до тих пір, поки існуватиме ця різниця розподілу.
Одинока національна індентичність основана на певній зовнішній політиці не може бути створена всередині існуючих розподілів, які ще дотепер існують в Україні. Тому ця індентичність повннна розвиватися в її середині. Ця індентичність повинна бути основана на засадах, які будуть прийняті всіми Українцями.
Українці повинні взаємодіяти всередині демократичних установ та організацій, використовуючи вільну пресу і закон. Їм потрібно оволодіти економічним багатством. Якщо ці засади стануть основами української і ндентичності, тоді старі засади і основи зникнуть. Незалежно від місця проживання чи регіону люди матимуть основу для того, щоб жити в незалежній Україні.
Потреба розвитку індентичності з середини може бути затверджена прикладом майбутнього розширення НАТО. Сьогодні НАТО сприймається як великий спаситель, або як велика загроза, залежно від того де ви живете в Україні. Коли українці побачать користь від проживання в їхній власній державі, питання розширення НАТО буде розглядатися конструктивно. Незалежно від того де знаходиться громадяни України, все-таки згодом вони зможуть дати відповідь на те саме запитання: чи чпенство в НАТО зможе найкраще врятувати і зберегти те, що Україна зараз має?
Маючи міцну національну Індентичність, Україна обніме і буде обнята тими, які розділяють з нею ії погляди і засади. Це вкпючатиие і Західну Європу. Це також може включити і Росію. Рівень узгодження з Росією зможе це визначити.